Листи в редакцію: Хитрий Няв і День пластової Присяги 2019

Ото вже кілька десятків років, на моє свято (чи кілька днів +/-), львівський Пласт організовує святочну ходу (з молебнем у великому храмі, вимаршем центральними вулицями міста, заприсяженням-іменуванням-нагородженням пластунів-новаків-юнаків-ДЧ, пластовими забавами та добрими ділами).

Спочатку нас збиралось кілька сотень, тепер близько тисячі – сподіваюсь дочекатись кількох тисяч. Ото і цього року, прибіг я з меншим малим об 10:03 під Ельжбету на Привокзальній (міг би і прийти, та малому на іменини дістався годинник, і він тепер все контролює (“бо братчик казав, що пластун точний”).

Здав дитину, ходжу цілість оглядаю, кумів-похресників вітаю. Аж тут біжить цілий голова булави ДЧ ст. Львів в бронзових штанях – оглянув критично мій однострій та каже:

– Друже. Ти ж серйозний сеньйор. Я би тобі настійливо радив ниньки познімати з себе всі яскраво-зелені відзнаки. Думай.

Я покліпав очима – на мені лише “Cв. Юрій в бронзі” в тих кольорах, шо б то могло значити? Аж тут підходить директор Пласту ві Львові Іванка

– Можу взяти на збереження, – каже, і на медальку мою недвозначно дивиться. Пластун слухняний пластовій старшині – відчепив, віддав. Встав у сам хвіст пластової колони (там сеньйорів прилаштували, щоб виховним уладам крок не збивали), йду та мислю собі, що б то значило. Так дійшли до Універу, вишикувались на площі. Я собі прилаштувався посеред ветеранів-організаторів пластового руху (бо хоч був на початках 90-х зеленим юнаком, та сиві вуса і відблискуюча на сонці як ореол лисина, робить мене для молодшого покоління мало не колєгою Тисовського). Стою-слухаю, що мудрі люди між собов бесідують.

Аж тут голова ОДА, що якраз мав вітальне слово, каже жи хоче наградить грамотами самих достойних (ну це точно не про мене) і бац – визивають мене первого – оце був нежданчик. І тут я пойняв тонкий гумор Гасюка – кілька літ тому я пришпилювався, що він не знає як просвердлити дірку в Медалі Короля Данила (що йому мер Львова вручив на такому ж заході), щоб прилаштувати її до носіння на однострою, а тепер і сам думаю, як прилаштувати до тої коричневої папки лямки, щоб на спині носити заслужену відзнаку (хіба би майстерня “Зробив тато” якісь файні шкіряні паски туди в приладнала).

А далі прибіг кум та тицьнув мені візок з меншим похресником, щоб заколисати-приглянути (бо його старшого сина заприсяжують, середульшу доньку іменують, жінці орден чіпають), а тут старша похресниця за штанину шарпає – хоче щоб Таляс йшов з пташатами бавитись, а до двоюрідних кумів підбігають їхні доньки-юначки та з вигуками: “Друзі батьки, просимо до щорічного фото в одностроях!” і тягнуть їх на фотосесію.

Ну ви зрозуміли настрій… то ж щиро дякую всім за вітання, та бажаю вам знайти своє справжнє середовище-товариство, в котрому ви б себе почували ДОБРЕ!!!