Дуже дякую любі Друзі та Подрузі за вітання з уродинами – так виглядає що ваші побажання здоровлє та всіляких гараздів зроблять мене безсмертним (бодай на кілька днів). Ото в подяку за привіти, напишу вам шкільний твір на тему: “Як Тарас уродини святкував”.

У переддень своїх уродин – П’ятниця 13-те – вирішив я зробити дружині сюрприз – пішов з роботи з обіду, забрав малого з садочку, оббігав супермаркети, та з повними торбами добра та двома мороженими качками в зубах вломився до хати.

А там… Армагедон – вся хата в пилюці, вітальня завалена поламаними одвірками, старший син з круглими від жаху очима катаєсі на пилососі – дружина вирішила зробити мені сюрприз та подарувати мені двері (ні не у світле майбутнє, а міжкімнатні, причому не одні, а на всю квартиру). Адже “Пластун любить красу і дбає про неї!” (а старі двері були вже пошарпані, ручки погано закривали, та й взагалі вони були ще совіцькі, а зараз же декомунізація!). Воопше то я хтів на подарунок пінку для гоління, але (“Пластун завжди доброї гадки!”) двері теж добре — тож до глибокого вечора я мав мало-мало роботи (винести все будівельне сміття з хати, поскладати акуратно в загальному коридорі, попилососити, підмести, помити – адже “Пластун сумлінний”). Лягаючи опівночі спати, дружина що ледь доповзла до ліжка, зробила висновок: “Тааак, відвикли ми фізично працювати!” Зрання будильник розбудив мене об 6.00 – бо треба було нагодувати і випхати з хати старшого сина (він поспішав на посвяту курінного прапора).

А слід вам мовити, що Станична Старшина вирішила цього року призначити святкування Дня Першої Пластової Присяги саме на мої уродини (чи хотіли задобрити голову ССЧ, чи просто совпаденіє — не знаю). Тож на 11 годину повіз я своє Пташа Лесика та пл.сен.Ліну Полихату, Гр на урочисту Службу Божу на Привокзальну. Висадив їх коло храму, а сам поїхав припаркуватись ближче до Парку Костюшка (там мала проходити потім пташача теренівка). Запаркувався, вийшов з авта і зразу ж відчув силу Фейсбука – поки дійшов назад до церкви одержав кілька десятків привітань з Днем Народження (дехто сигналив з авта проїзджаючи поруч, дехто перебігав вулицю забачивши мене, а Мурлика Мукачовський привіз пів станиці на екскурсію до Львіва, щоб лиш мене привітати).

В церкві стрів Богдана Гасюка, що після привітань повідомив мені своє спостереження, що ДППП то дуже важлива тренувальна акція (відстояти Службу в церкві, пройти вимаршем кілька кілометрів, відстояти під палючим сонцем усі церемоніали, пройти вимаршем ще кілька кілометрів до Личакова– серйозне випробування для хребта та голови) – адже “Пластун дбає про своє здоров`я!”. У його слушності я переконався вийшовши на подвір`я, де навколо кількох напівзомлілих друзів та подруг, гасали гіперактивні пташата, що вже не могли вистояти на місці. Ще хвилин сорок та почали формувати похідну колону – мені (а точніше мому пташаті) дісталось місце Начального Пластуна, зразу ж за прапороносною групою.

Отак, ведучи за собою півторатисячну колону пластунів, ми дістались до пам’ятника Франкові (площа перед Університетом). Сонце пражило немилосердно (якби не мав капелюха, то лисина би геть згоріла), тож пташат вистачило лиш на заспів Гімну, а потім ми втекли до парку на перекус. Повсідались у тіньочку на галявинці, аж тут підходить подруга комендант Пташачої теренівки (зовсім случайно у неї також виявились сьогодні уродини) та каже “Он там у кущах лежить дві дошки, кілька брусків та два мотки дратви – поки перекус, зорганізуй друже смугу перешкод, я бачила на пташачому таборі що ти можеш!?!”. Пішов, зробив, сім команд пташат через точку провів, голос зірвав, сім раз спотів. А на завершення одержав привітання від сорока пташат та стількох же їхніх батьків. Уже вечоріло, як прибравши після себе у парку, присівши на стілець (вперше за день) у найближчій піцерії, та мріючи заснути вже хоч би й тут під столом, дружина мовила: “Таак, відвикли ми так довго на свіжому повітрі перебувати”.

Звідси висновок — свіже повітря, креативні завдання  та фізична праця зробила з мавпи людину (чи може навпаки). А як зустрінеш Новий Рік, так його і проведеш. Тож дискутуйте друзі чи ні, а пластового табірництва ніхто не відміняв!