Ретро-Казка (з елементами візуалізації) для учасників КВТ

В давні-предавні часи, як ото ще ви під стіл пішки ходили (а на каку казали стройматєріали), жило собі (ну як жило – отдихать на літо приїздило) в глухих бойківських лісах страшне чудіще ДідоБабище багатолике.

КВТ 2002
КВТ 2002

І ото каждого літа, мусив пластовий люд посполитий від нього відкуповуватись (щоб увесь бюджет розвитку не проїв бува) висилаючи до нього в “Лагєрь” найкращих в краю юнаків та юначок.

КВТ 2002, збірка
КВТ 2002, збірка

А чюдіще то ненажерне було – до медалєй та відзначок дуже падке – і часто до себе у гості всяких кощеїв-інструкторів кликало.

КВТ 2002, інстуктори
КВТ 2002, інстуктори

Так ото зберуть їм люди данину, заведуть на дорожку до церкви помолитись, та й женуть челядь до загону, під охрану люту.

А там вже прикре то потворище починало загадувать роботу всяку малонужну но многотрудну. Як от, для прикладу, трон для главного кощея (кісітаті зовсім не кощавого). Чи санвузол багато… ярусний (видовище не для слабонервних, тому не покажемо). А ще капища-вогнища, кухні-їдальні та другі культові споруди воздвигать заставляло.

І ото щоб виховать архітекторів нового життя, послані були однажди учасники до дикого лісу на триденний піст (хоч наркоман завжди мухомор найде) з побудовою фігвамів-землянок-гнізд.

Читати: Все про КВТ

А хто собі домік не построїть тому обіцяли амінь.

КВТ 2002, Три пера
КВТ 2002, Три пера

Шоб не скучно було під зливою у болоті спати, наказали всім та кожному трос для бурлакування баржі зв’язати з підручних матеріалів, та корито-хлебало для себе, та витесати з молодої десятирічної смеречини для себе посох-палицю трьохсантиметрового діаметру.

КВТ 2002, Три пера
КВТ 2002, Три пера

А вернувшись з лісного заслання, мусіли люди креатівнічать (в скоморохів-співців преображаться), щоб корочку черствого хлібця одержать.

Не давши людям пердихнути від трудів праведних, заповіли їм собиряться в дальню путь-дорогу, щоб побачити сиву мглу над гірськими вершинами, непрохідним диким жеребом вкритими.

А на ніч (в горах страшную), шоб звізду споглядать путєводную.

Погрузилися всі у зміюку (целофанову), для тепла згуртувавшись міцно-міцнесенько.

КВТ 2002, мандрівка на Сивулю
КВТ 2002, мандрівка на Сивулю

Ох і виспався ж там Кощеюшко, духу людського геть обнюхавшись…

КВТ 2002, мандрівка на Сивулю

Після тої так сказать мандрівочки, завітали ще люді-смертнічкі, до хоромів царя Щербицького (що в народі звуть дачев Шептицького).

А по тому на Сокіл-батюшку, щоб побачить хатинку на стовпчиках (не на курячих ніжках, а кам’яних), бо не було тоді ще всіх куренів, що тепер є пластовою Оселею.

КВТ 2002 на Соколі
КВТ 2002 на Соколі

Повернувшись у лагерь-матушку, зажурилася Оля-дєвіца, бо роботу задали їй чудища – не роботу а РОБОТИЩЕ – юродівую браму-вежище, возвести наказали гадьониші. Забрела ж вона в ватро-капище, на кащеєвській трон взгромозділася та задумалась крепко-накрепко (бо чорниць перед тим об’їлася).

КВТ 2002

Нашептав їй халдєй-кочегарище, що в свірепого Бунча-душителя, треба вкрасти патик чародейственний, щоб возвести то страшне строєніє.

От махнула Кудесніца паліцов – появилось атланта два щупленьких, щоб потримать пілястри коринфскії, поки в’язання дужеправильні замотає й зав’яже бантиком розприкрасная Оля-девіца.

КВТ 2002

Не так довго слова ті пишуться, як будуються брами пластовії. За два дня до закінчення табору, майже вежа була та готовая – бракувало лиш дрина волшебного, по хребту шоб ударить Змійовища, після того як фото фінальноє буде клацнуто в славний день дємбеля.

Но знайшовся той дрин на прогулочці, і украдений був він безжалосно із копиці, що голкохранилищем для душонки кощеєвой числилось.

КВТ 2002

І ось брама була та звершена. Фотографія дємбєльська клацнута. Грамоти-ордена були роздани, а тіла на машину погружені. І не знали всі решта учасники, що за день до подій тут описаних, окунули ту Олю-розумницю (як награду за браму збудовану) в чародейственну Лімницю-купище, що за рік їй ну дуже аукнулось – бо була вона іменована молодчинкою Гетьман-вірлицей.

Ну а зараз її ви всі знаєте, як вождя у нас найглавнєйшого, Президенту вогня приносящого.

Так що діточки будьте чемними. По таборах пластових ви їхайте. Що вам кажуть виховники зробите – і Людьми ви великими станете, у негодах характер змайструючи.

*    *    *

Багато хто спитає себе (бо мене встидатимуться) – шо то було? А я відповім:

Десь років так з десять тому подарувала мені дружина футболку з вгодованим котом та підписом “А кому тепер легко?” (а той вислів вже років зо п’ять був моїм словосполученням-паразитом). Вона мені дуже подобалась (футболка в розумінні, бо дружина ще й досі подобається:) і вдягав я її лиш по великих святах, як от Мурлицькі збори (про шо спостережливий пластун Ребрик досі пам’ятає).

Та з часом стала вона старішати (ну футболка ж) і вдягати став частіше, а згодом і взагалі перейшла в розряд хатньої майки. І от, перед новорічними святами вирішив я зробити собі подарунок різдв’яний, а тут і нагода підвернулась – один мій добрий та талановитий співробітник змучився баригувати та пішов з стоматбізнесу у велике мистецтво (став художньо розписувати одяг). Але якось некомфортно було тратити на себе великі гроші, тож довелось спочатку (для заспокоєння альтруїстичної совісті) замовити дружині повну копію Греблівського прапора на всі груди (ну на футболці в розумінні).

Але совісті того було замало, тож довелось ще й всіх кумів одягти, а тоді вже й собі любимому зробить копію свого давнього подарунка. Але якщо дружина має якусь красивість, то ж тра її людям показати. Довго нагоди не було, та от провід сеньйорського осередку Львова вирішив замутити паті, для тих кому за …. Вони дуже переживали чи хтось прийде, та дарма – бо лиш моя жона про ту подію вчула, мені стало ясно, що прийде туди люду більше, ніж я знаю. То ж на кумівське (Івана та Богдана) хепібьорздей, повіз я вагон пристарілих пластунів на Люте паті. Ну а далі ви вже знаєте все з мордокнижки – гопца-дрипца, папа слухові апарати і вуха, здрастуй ларінгіт. Коротше футболки людям показали, ще й на радостях попросили Гасюка сфоткати нас біля туалету (єдине місце де можна було поговорити не на високих тонах).

От вчора увечері (вже як спати збирались) скинув Гасюк Ліні тую фотку, а я візьми та й ляпни: “А ти порівняй з нашим якимось старшопластунським фото.” І тут почалосі – первернула пів хати, перерила купу паперів – знайшла альбом з КВТ 2002, а там фото, де ми вдвох під церквов. Виложила до фейсубуку, і за пєть хвилин я одержав привітання з річницею шлюбу (до котрої ше пів року), з народженням дітей, закінченням онуками інституту та ще гору всяких няшних лайків.

Поки всьо то відбувалось, я листав той альбом, і так на мене налинули спогади-натхнення, жи ото в обідню перерву (котра затягнулась до вечері) настрочив я вам ту стилізовану під рюзькій фольклор (а Лис, песо-кіт такий, таки помітив) байку.

Ото й усе;)

КВТ 2002

Текст: Хитрий Няв, він же комендант КВТ 2002